Олеський замок є, можливо, найвідомішим замком Львівщини, відродженим з цілковитої руїни. Понад шість століть стоїть він на високому пагорбі і є свідком та учасником багатьох подій, що навічно увійшли в історію...
Вперше Олеський замок згадується в письмових джерелах, датованих 1327 роком. Розташування замку на кордоні Литви і Польщі зумовило постійну боротьбу за нього та часті зміни власників. У XV–XVІ ст. Олеський замок кілька разів ставав жертвою руйнівних набігів татар. У другій половині ХV століття замок перестав бути оборонною спорудою і перетворився у резиденцію магнатських родів: Даниловичів,згодом Собєських, Жувуських.
Олеський замок відомий у польській історії тим, що тут народився онук Даниловича, майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський, за часів правління якого замок отримав статус королівської резиденції. Згідно легенди про народження цього одного з найвизначніших польських королів і полководців, майбутній король народився під час грози, окрім того, на замок тоді напали татари; і в той момент, коли баба повитуха поклала немовля на мармуровий
стіл, вдарив дуже сильний грім, і стіл розколовся навпіл, після цього одразу ж з'явилося пророцтво про те, що новонароджений буде незвичайною людиною.
У своїй подальшій історії замок багато разів потерпав від руйнацій: декілька пожеж і сильний землетрус 1838 р. спричинили руйнування мурів замку. Не менше пошкодили його і самі власники – після того, як в одній з кімнат знайшли замурований скарб, почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалися підлоги. На кінець XIX ст. Олеський замок перетворився практично на руїну. За зібрані в 1882 р. львів'янами кошти замок викупили, він перейшрв у власність держави. До 1939 р. замок використовувався як сільськогосподарська жіноча школа. Коли Галичина була приєднана до
СРСР у замку організували табір польських військовополонених, у роки Другої світової війни тут розміщувалися військові склади.
Лише з 70-х років минулого століття розпочалося активне відновлення Олеського замку. Нині це відділ Львівської галереї мистецтв.
У музеї представлено: галицько-волинський іконописний живопис ХV–XVIII ст., український портретний живопис XVI–XVIII ст., європейське малярство XVII–XVIII ст.,львівську скульптурну школу XV–XVIII ст., різноманітні європейські інтер'єри, а також унікальна колекція творів одногоз найталановитіших європейських скульпторів ХVIII століття – Йогана Георга Пінзеля.
Коли Олесько в 1728 р. перейшло у спадок волинському воєводі Северину Жевуському, магнат не лише взявся прикрашати інтер'єри нової вотчини-замку, а й задумав побудувати поруч з колишнім форпостом монастир. Перевага у виборі чернечого ордену була надана капуцинам, до яких воєвода прихильно відносився.
Северин Жевуський був щирим фундатором і не шкодував коштів. У скорому часі в Олеську було збудовано костел з кляштором, який за красою і зручністю серед інших монастирів займав перше місце. Велична споруда побудована в 1737 р.
Перед фасадом костелу до сьогодні чергують три кам‘яні фігури: св. Марія з залізним німбом примостилася у центрі невеликої галявини, а біля мурів стоять дещо скалічені часом та людьми св. Антоній та св. Онуфрій авторства відомого скульптора Леблана, який працював в Олеську і Підгірцях в 1740-х роках.
За легендою, якщо подивишся на цю закохану пару зі зворотнього боку, то матимеш щасливе подружнє життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар