Роздуми про революцію

Сьогодні спливає рік відколи Мустафа Найєм та інші небайдужі зібрались о 22.30 на Майдані Незалежності для того, щоб реалізуватии своє конституційне право - право на вільне волевиявлення. Тоді ніхто подумати не міг в що переросте мирна акція протесту. Та й зараз, згадуючи ті кадри з новин, той запах крові на Інститутській, сліди від куль на стовбурах дерев, страшно усвідомлювати - це все відбулось в столиці, посеред адмін будівель, столичних ресторанів і кав'ярень, суші-барів та "пузатих хат", де ще місяць до того я робила знімки натхненного і готового йти до перемоги народу, мого народу. Хто був там хоч раз - не дасть мені збрехати.

Тепер питання, яке часто піднімається в усіх колах українського суспільства - що приніс нам цей Майдан?
Війну на сході чи Революцію Гідності? Нового президента, депутатів, зміну конституції та ще купи законів чи усвідомлення того, що наша хата не скраю, що рівень твого життя залежить ЛИШЕ від тебе, а не від того, чиє фото висить в усіх державних установах? Я не наштовхую вас до правильної відповіді, бо її нема. В кожного своя правда, і кожен притримується своєї думки чи захищає нав'язану кимось думку. Моя ж правда така:
Рік назад, 22 листопада я і всі мої одногрупники були в аудиторії №22 (співпадіння?) на практичному занятті із міжнародного публічного права. Зайшла викладачка і сказала таку фразу: "Я думала ви всі вже на майдані :)". Признаюсь чесно, про те, що попєрєднік передумав підписувати асоціацію я чула десь там краєм вуха, але це середина листопада, за місяць сесія, а це означає, що якщо ти студент ОА, то в тебе кипить мозок і єдиним бажанням є повноцінний сон. Це мій яскравий спогад про початок. Далі було до півночі "Громадське", яке цілодобово транслювало майдан, перший розгін, зростання напруження, тривожні новини про поранених, про перші смерті. І це все уявлялось як більшість новин - таким, що не стосується тебе. Ти вболіваєш, хвилюєшся, зі страхом читаєш стрічку новин. От і все. Хіба не так? Це все є лише новинами, поки ти сам частинкою цього не станеш.

Мій перший "похід" на майдан був 17 грудня. Я була в Києві вдруге в своєму житті. Нашу машину перевірили перед тим, як ми по зустрічній (!) заїхали за барикади і припаркувались прямо навпроти КМДА. Далі -  холод, львівська палатка, в яку нас - незнайомих людей - пустили погрітися, моє перше інтерв'ю для ТСН і підспівування "Волинь моя" з різних куточків майдану. АЛЕ це все - лише декорації, найголовніше - це люди та енергія, яка від них йшла. Направду, той стан, коли тобі погрожують, присилають смски, намагаючись залякати, врешті-решт - б'ють, а ти ВСЕОДНО стоїш і опліч тебе ще тисячі таких! Ця енергія краще всяких там мотивуючих фільмів чи книг для натхнення. Тобі хочеться довести цій владі, всьому світу і навіть самому собі, що ти сильніший за них і на зло всім їм співати пісень та зустрічати різдвяні свята в колі цих класних людей. Після цього дня я усвідомила для себе те, що в принципі і так знала - час самому створювати середовище, в якому хочеш жити. Ні президент, ні нардепи-популісти не зремонтують дороги, не полагодять лавку в дворі і тим більше не змінять твоє життя на краще. Ти і тільки ти реально МОЖЕШ зробити це САМ.

Моя фотокнига "Революція Гідності"
http://anastasiazubenko.blogspot.com/2014/08/blog-post_15.html

...а потім було 19 лютого. Ранок, коли всі співали гімн на подвір'ї ОА зі сльозами. На майдані почався РОЗСТРІЛ, 4-й та 5-й поверхи палаючого будинку профспілок обвалився, а там були поранені... Проте, знаєте, це ж не завадило нікому далі пхати кулі в рушницю і стріляти в людину. А людина, як говорить ст.3 Конституції "визнається найвищою соціальною цінністю". Певно та особа, яка тримала свою дупу на президентському кріслі так і думала, лише під словом "людина" уявляла лише своє ім'я...

Так що ж приніс цей Майдан? Чи справді це Революція Гідності?
Як змінилось ставлення до українців, українських товаровиробників, української культури, історії, армії, до України? Всі різко стали патріотами. Та це й на краще, бо усвідомлення себе частиною великого народу, а не маси людей, що проживає на спільній території, окреслює твій майбутній шлях та допомагає зрозуміти куди йти далі. Тепер важливо правильно використати цей потенціал, повернути емігрантів додому, розвивати нашу економіку, підтримуючи національного товаровиробника та робити свою справу чесно.

Отже, мій висновок такий- якщо ти не відчув ніяких позитивних змін, значить ти ще й досі сам нічого не спробував зробити, щоб змінити своє життя.

Якщо ти про щось мрієш, то маєш зробити це сам.

Павло Шеремета