середа, 20 січня 2010 р.

Правда про ртуть та енергозберігаючі лампочки

Недавно дізналася про небезпечність енергозберігаючих ламп і вирішила детальніше познайомити Вас з наступною статтею.
Сперечатись із тим, що ртутна лампа має замінити й незабаром замінить звичні для нашого покоління лампи розжарювання, буде хіба що невіглас. Її переваги — економія коштів та енергії — очевидні, тож розрядні (енергоощадні) лампи стають все більш популярними. 

НЕБЕЗПЕЧНЕ СМІТТЯ
Кожна розрядна лампа містить токсичний метал — ртуть. Він вважається однією з найтоксичніших речовин, відомих людині. Разом із тим, виробники й медики запевняють, що небезпеки при використанні ртутної лампи, навіть коли вона розіб’ється в приміщенні, немає: досить провітрити приміщення та протерти підлогу розчином із марганцівки — адже кількість парів токсичного металу тут не-значна. Якщо не обмежувати своє поле зору сміттєвим баком, а подивитись на проблему глобально, картина вимальовується не така вже й приваблива: в кожній лампі міститься від 4 до 150 міліграмів ртуті. Як підрахували експерти, якщо помножити цю кількість на населення України та на кількість ламп, які припадають на кожного українця (вдома та на роботі), то щороку в українські смітники потраплятиме більше 500 кілограмів ртуті(!). Разом із тим лише один грам ртуті, який потрапив у довкілля, здатний призвести до забруднення (перевищити рівні гранично допустимих концентрацій) більше ніж 3300000 м3 повітря чи 200000 м3 води. Навіть його мізерні дози можуть викликати гострі фізичні та психічні розлади, зокрема, особливим видом отруєння ртуттю є мікромеркуріалізм — хвороба, що виникає, коли на людину тривалий час впливають концентрації ртуті, значно менші від гранично допустимих.

«Точної цифри кількості ртуті, що потрапляє в довкілля, ніхто не знає, — розповідає Олексій Согоконь, директор ТОВ «Фірма Діола», що займається переробкою ртутьвмісних приладів. — Кількість ввезених з-за кордону ртутних ламп та кількість вироблених у нас, а також кількість ртуті, що міститься в цих лампах, ніхто не обліковує та не контролює. І тут йдеться не тільки про компактні енергозберігаючі, але й про люмінесцентні, що містять значно більше ртуті. Часто для організацій, що використовують люмінесцентні лампи, стає відкриттям те, що такі лампи необхідно здавати спеціалізованим фірмам на утилізацію. Буває, фірми роками викидають відпрацьовані лампи на смітник».

«Зараз енергоощадні лампи стають все більш популярними, і можна тільки уявити, що буде, коли сотні таких ламп потраплять у контейнери для сміття поруч із нашими будинками та дитячими майданчиками. Лампи зроблені зі скла, тому, найімовірніше, до звалища вони не доїдуть, а розіб’ються вже в контейнері. Тож, усі ртутні випари осядуть поряд із нашими помешканнями — і нам доведеться цим дихати», — каже керівник ГО «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков.

КУДИ Ж ПОДІТИ ЛАМПУ?
В західних країнах, де, очевидно, науковці не призвичаєні обмежувати свої обрахунки лише вмістом власного сміттєвого контейнера, кілограми ртуті добре пораховані, тому про утилізацію ртутьвмісних ламп подбали — в супермаркетах є пунк-ти збору, куди можна здати відпрацьовані ртутні лампи на утилізацію. У нас же про необхідність утилізації токсичних відходів прийнято мовчати.

«Звісно, питання про заборону енергоощадних ламп ніхто не ставить. Однак, якщо державні органи лобіюють перехід на ці освітлювальні прилади, то необхідно, аби ті самі державні органи подумали й про утилізацію небезпечних відходів, — аби не зіпсувати бочку меду ложкою ртуті. Про переробку екологічно безпечним методом, як це роблять у Європі, має подбати виробник чи імпортер. А влада — має прийняти необхідні нормативно-правові акти та організувати контроль за їхнім виконанням», — каже Дмитро Скрильніков.
«Утилізація однієї лампи коштує від 50 копійок і більше. До цього слід додати ще й транспортні витрати та витрати на організацію збору. У те, що хтось за рахунок своїх коштів та свого часу піде здавати таку лампу на спеціалізоване підприємство — віриться мало», — розповідає Олексій Согоконь.

Такої ж думки і керівник ГО «Бюро екологічних розслідувань». За словами Дмитра Скрильнікова, їхня організація ретельно вивчала питання утилізації ртутних ламп. Для цього в обласні та районні центри по всій Україні органам місцевого самоврядування їхня організація надіслала запити: куди мають звернутись громадяни, аби здати лампу, що містить ртуть. Результати дослідження виявились невтішними: зараз більшість областей не мають змоги приймати від населення ртутні лампи.
«Приміром, у Львові є лише один приватний підприємець, що може прийняти ртутьвмісні компактні лампи. Але він знаходиться практично на межі міста», — розповідає пан Скрильніков.

МАЄ РОЗПОЧАТИСЯ ДИСКУСІЯ
«В Україні відповідальності виробника та імпортера ртуттьвмісних ламп за утилізацію немає. Підприємства, що їх виробляють в Україні, зобов’язані утилізувати тільки технічний брак», — каже директор ТОВ «Фірма Діола».

За словами Дмитра Скрильнікова, наприклад, у Швеції один раз на місяць у кожен мікрорайон приїздить спеціально обладнаний автобус, куди можна здати лампочки, батарейки тощо. Інший варіант: пункти збору в місцях продажу таких ламп. Тоді людина зможе без проблем здати лампу в найближчому супермаркеті. Можливо, до вартості лампи додавати ще й закладну вартість: коли людина принесе лампу до пунк-ту збору, їй повернуть назад кілька гривень, які вона додатково заплатила при купівлі лампи. Це стимулюватиме людей здавати енергоощадні лампи.

«У будь-якому випадку, звісно, відповідальність за такі відходи не можна перекласти на органи місцевого самоврядування й комунальні підприємства, це має бути обов’язком виробника чи імпортера. Ми сподіваємось, що українські виробники створять у себе на підприємствах пункти переробки, а для імпортерів буде введено податок чи збір», — каже пан Скрильніков.

«Має розпочатись дискусія між урядом, виробниками цієї продукції та споживачами — про те, як зробити цей ланцюг максимально екологічно сприятливим. Такі рішення мають бути прийняті на урядовому рівні», — каже керівник ГО «Бюро екологічних розслідувань».

ЦІКАВЕ ПРО РТУТЬ
Особливо небезпечною ртуть вважають через її здатність впливати не тільки на фізичний стан людини, але й на її психічне здоров’я. Під впливом незначних концентрацій людина втрачає працездатність, не може зосередитись, відчуває постійні головні болі та дратівливість, погано спить. Вплив більших концентрацій здатен повністю зруйнувати особистість: людина не може зрозуміти, сита вона чи голодна, в хорошому настрої чи в поганому. При сильних отруєннях ртуті незначний тремор пальців та рук може перерости в цілковитий розлад роботи м’язів, —людина не може ходити й навіть самостійно їсти. Крім того, сильне отруєння може призвести до божевілля.

Особливо вразливі до дії цього токсичного металу вагітні жінки та діти. Останнім часом вагітним все рідше рекомендують вживати рибу, що місить так необхідні вагітним корисні мікроелементи, через надмірний вміст у рибі ртуті. Ртуть легко долає природний бар’єр матері — плаценту — та потрапляє в несформований організм дитини. Окрім того, причиною отруєння немовляти ртуттю може стати грудне молоко матері.

Європа готова відмовитись від ртуті. Наприклад, органи влади в Норвегії та Швеції ввели заборону на використання ртуті у виробництві, а також на її імпорт та експорт. Така ж заборона вступить у дію і в США у 2010 році. Це означає, що в цих країнах традиційно «ртутні галузі» змушені будуть обходитись без цього токсичного металу: потрібно буде використовувати альтернативні «без-ртутні» технології в стоматології, при проведенні лабораторних аналізів та в хлор-лужній промисловості. Крім того, аби зменшити обіг ртуті в довкіллі, країни Євросоюзу ще в 2007 році заборонили виготовляти термометри, що містять ртуть. До речі, в США ртутні термометри визнали поза законом ще в 2002 році.
ДО РЕЧI
Кожен споживач має право на інформацію про продукцію, про її безпеку й про можливості поводження з нею після того, як вона вийде з ладу. Як виявилось, виробники не надто сумлінно виконують свої обов’язки щодо інформування. Більшість виробників енергоощадних ламп не дотримуються вимог і не повідомляють споживачів про те, що їхня продукція містить випари токсичного газу. Звісно, ці лампочки рекламують як енергозберігаючі та екологічно сприятливі, на них можна зустріти маркування всіх країн світу — німецьке, польське, американське... крім належного українського. На них є різні марки, наприклад, про те, що упаковка (картонна коробка) зроблена з переробленого паперу, але фактично жодна з цих красивих упаковок не інформує споживача про те, що робити в разі, якщо, наприклад, лампа розіб’ється в приміщенні і ртуть виллється, а також не інформує, що робити після того, як лампочка вийде з ладу. І тільки декілька виробників із тих кількох десятків, що є зараз на українському ринку, попереджають про те, що таку лампу в смітник викидати не треба. А в деяких виробників значок про заборону викидати в смітник міститься під нижньою кришечкою упаковки — там, де його навряд чи хтось колись помітить.
Автор статті:Наталя ГОРБАНЬ http://bei-lamps.blogspot.com/2009/10/turtle-news-other_14.html

Немає коментарів:

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...